Є в Індії містечко під назвою «Дхараві». За популярністю у туристів воно перевершує легендарний Тадж-Махал. Ні, це зовсім не розкішний старовинний замок чи фешенебельний курорт. Дхараві — адміністративний район міста Мумбаї і…найбільші у світі нетрів.
Про цей куточок Індії «капіталістичний» Захід дізнався у 2008 році, після виходу оскароносного «Мільйонера з нетрів». Саме тут жив головний герой фільму — Джамаль, і тут же знімалася більшість кіносценів. Сьогодні туристи зі США, Великобританії, Австралії – часті гості в Дхараві. Місцеві жителі дружелюбно зустрічають відвідувачів, проте їм не зрозумілий такий інтерес до району. Та й навряд чи самі туристи до ладу можуть пояснити, що їх сюди манить. Можливо, вони хочуть зрозуміти, як виживають люди в умовах бідності.
Мільйон на п’ятачку
Колись на місці нетрів були болотяні озера, де промишляли ловці риби. Але згодом болота висохли, і на початку XX століття землю облюбували ремісники, що з’їжджалися сюди з Мумбаї та довколишніх міст. Поступово Дхараві обросло вулицями, будинками, магазинчиками. Сьогодні тут проживає понад мільйон людей: точних цифр, звичайно, ніхто не рахував. І це при тому, що ділянка займає лише 2,5 квадратних метри. У Книзі Гіннесса Дхараві значиться «як найбільш густонаселене місце на планеті». А про те, як купити
Нижньому Новгороді можна дізнатися тут.
Для європейців, американців та й самих індійців, які проживають у інших районах міста, місцеві умови життя здаються немислимими. У Дхараві немає більш-менш продуманої інфраструктури: не прокладено асфальтовані дороги, не налагоджено охорону здоров’я, не вивозиться сміття, не обладнана нормальна каналізація. Та що там казати: один громадський туалет обслуговує понад 1500 осіб. У крихітних однокімнатних будинках-халупах, де немає кухонь та туалетів, туляться по 5-7 осіб. Сплять вони прямо на підлозі, без матраців та подушок. Самі ж будівлі будуються з усього, що попадеться під руку: шиферу, фанери, шматків скла та картону. Багато туристів кажуть, що «цей район Мумбаї — найбрудніше місце у світі, яке ми бачили за своє життя». І тим неймовірніше здається факт, що Дхараві — гігантська виробнича фабрика з річним товарооборотом понад 700 мільйонів доларів.
< strong>Справжні професіонали
У мумбайських нетрях діють понад 7000 підприємств та понад 15 000 майстерень. У задусі та спеці (і, звичайно ж, без кондиціонерів) у маленьких кімнатках працюють умільці на всі руки. Чого вони тільки не виготовляють: керамічний посуд, аксесуари для одягу та будинку, сувеніри, ароматні олії, недорогу біжутерію, дрібну електроніку. Для виробництва використовуються відходи та сміття, що підлягають переробці: знайдені на звалищі скло, пластик та метал; деталі викинутих плеєрів та телевізорів; залишки мила з готельних номерів, які вдалося роздобути.
Але незважаючи на таку «не елітну» сировину, якість тутешньої продукції цінується належним чином. Місцеві товари тоннами йдуть на експорт до «іншої» Індії та зарубіжних країн. За бажання, їх можна навіть замовити через інтернет. Серед дхаравських майстрів (а дозволено тут працювати тільки чоловікам) — і «аборигени», і ті, хто приїхав у Мумбаї у пошуках кращої частки, осівши в нетрях через брак житла. Хтось із них встиг обжитися своєю майстернею, хтось знімає під неї приміщення. Оренда останнього обходиться всього 4 долари на місяць при середній заробітній платі – 1-2 долари на день. А про те, як купити офіс в Казані – читайте в даному розділі сайту.
В очікуванні майбутнього
Влада Мумбаї не раз планувала реконструювати Дхараві. Але проекти містобудівників із переродження нетрів поки що так і лежать на полиці. З одного боку, це «ласий» шматочок землі для Мумбаї, який має сенс інвестувати. Він досить вигідно розташований економічно та географічно: по сусідству з упорядкованими районами, недалеко від річки та головних транспортних розв’язок. Проект з реконструкції включає будівництво житлових будинків та шкіл, зведення сучасних доріг та парків. Однак поки міська влада планує бюджет, ціни піднімаються. Якщо на початку 2000-х, за приблизними розрахунками, вартість проекту становила 900 мільйонів доларів, до 2016 року вона зросла вже до 3 мільярдів.
Але ось, що цікаво. Думки самих жителів Дхараві щодо перебудови їхнього «будинку» неоднозначні. Безумовно, всі мешканці хочуть найкращих умов для себе та своїх дітей: комфортабельних будинків, гідно оплачуваної роботи, лікарень, модних магазинів. Але якщо одні тільки й мріють вибратися з нетрів, інші, бажаючи змін, не хочуть, щоб самобутній дух їхнього району повністю витіснили безликі сучасні забудови. Адже для місцевих поселенців Дхараві — не просто нетрі. Це їхній рідний будинок, зі звичним укладом життя, традиціями, що стали, і своїм, нехай і незрозумілим для «чужинців», колоритом.
джерело
